Чому багато людей розходяться під час війни? Відповіді на це та інші питання шукали Марк Лівін @marklivin, письменник, та Софія Терлез @parrhesia33, сімейний терапевт. Опублікуємо декілька тез з обговорення, які, сподіваємося, будуть цікавими та корисними і нашим читачам.
«Я більше не можу, я йду». Чому люди розривають взаємини на фоні війни
Відсутність ресурсу
Щоб підтримувати хороші та якісні стосунки, людині потрібен ресурс. Однак під час війни, коли існує відчуття невідомості й безпосередня загроза життю, в людини може не вистачати енергії на партнера. Стосунки не так заряджатимуть її, як забиратимуть сили. Тому людина не матиме ресурсу шукати компроміси. На компроміс може не вистачити ні бажання, ні сил, тому люди розходяться.
Розірвати стосунки менш різко та радикально також можливо лише при наявності ресурсу. Для будь-якої ввічливої та цивілізованої форми спілкування ми повинні бути в безпеці й не боятися за своє життя, за життя близьких і дітей. У нормальний час ми могли б піти в ресторан, спокійно обговорити всі проблеми й красиво розійтися.
Страждання через пошук знайомого середовища
Неможливість знайти компроміс у стосунках також спричиняє внутрішню боротьбу й страждання. Я хочу від людини щось таке, що вона не може мені дати. Терапевт Харвілл Хендрікс пояснює таку закономірність тим, що нас часто приваблюють люди, які природно не можуть задовольнити наші потреби. У цей же час такі люди дуже схожі на близьких, із якими ми зростали й жили. Хендрікс вважає, що наша ціль в стосунках – відростити собі ті якості, які були ампутовані вихованням. Наприклад, навчитися довіряти, якщо нас кривдили, навчитися поважати іншого і приборкати свою звичку до критики. Через нерозуміння цього в майбутньому ми можемо обрати партнера, який, наприклад, постійно нас критикує, оскільки так робили в знайомому середовищі. Критика – це також про любов, адже батьки таким чином могли проявляти свої почуття.
Пари, які знають себе й можуть відверто говорити про те, що їх не влаштовує, матимуть більшу можливість залишитися разом навіть у кризовій ситуації.
Актуалізація проблем у стосунках
Коли у стосунках наявні проблеми, які партнери не обговорюють та не вирішують, з роками вони можуть погіршуватися й набувати нових значень. За дослідженнями Джона Готтмана, зазвичай після шести років спільного життя пара звертається до терапевта. Однак одному з партнерів може бути складно прийняти, що він або вона не може впоратися із проблемою самотужки. Найчастіше це стосується чоловіків, які звикли одразу задовольняти потреби своєї партнерки.
Існує спостереження, що чоловіки оцінюють свій шлюб краще, ніж жінки в тому ж шлюбі. Жінки більш схильні відчувати незадоволеність від взаємодії з партнером і бачити стосунки гіршими, ніж вони є насправді. Тому саме жінки частіше пропонують відвідати сеанс парного терапевта. І війна якраз актуалізує всі проблеми – «Я тебе не можу навіть навчити мити посуд». Людина думає, що якщо партнер не може помити посуд, то і пізніше, коли летітиме ракета, на нього не можна буде розраховувати.
«Я хочу провести з тобою решту життя». Чому люди швидко стають близькими
Гормональний вплив на тіло
Гормони напряму впливають на прагнення людей пов’язати життя одне з одним. Найчастіше в жінок гормон окситоцин є тригером до рішення провести все життя з людиною, яку вона знає лише кілька тижнів. На чоловіків же діє вазопресин. Ці гормони виділяються при обіймах і допомагають упоратися з екстремальною подією, оскільки мають наркотичний та знеболювальний ефект.
В умовах війни мозок людини підживлює саме взаємодія з новим партером, тому вона прагнутиме відчувати цей спокій протягом усього життя. Зараз вона вразлива, але з партнером почувається захищеною. Саме це пояснює історії фронтових дружин, які після важкого дня чекають чоловіків вдома – обійми коханої людини після постійних бомбардувань та небезпек пришвидшують загоєння ран і каталізують почуття.
Досвід минулого як спосіб адаптації до стосунків
За дослідженнями французьких психологів і психіатрів діти, які ніколи не отримували справжньої любові, не відчували надійної прив’язаності та жили в жахливих умовах, повністю віддаватимуться першому коханню. У книзі Бориса Цирюльника сказано, що таке кохання буде найдовше, найсильніше та найбільше охоплюватиме людину. Воно буде рятувати й людина може роками зливатися з партнером, аби не відчувати зла, яке трапляється довкола.
У дітей, які виросли в звичайних сім’ях, перше підліткове кохання – це найчастіше велике розчарування. Тому що людина звикає до одного виду любові й перший близький контакт з іншою людиною може показати, що у світі все не так, як було вдома. Попередній досвід також формує способи адаптації та розгортання нових стосунків. Наприклад, якщо в сім’ї була модель тривожних стосунків, коли потрібно постійно заслуговувати любов, то у взаєминах із партнером людина так само провокуватиме хороше ставлення до себе.
«Я хочу сексу, а в країні війна». Чи існує норма в цьому питанні
Нашу відповідь на стрес можна пояснити чотирма моделями поведінки – fight, flight, freeze та fuck. Вони походять від ссавців, які обирають як діяти в кризовій ситуації, - або замерзнути, щоб не відчувати болю, коли їх їдять, або втекти, якщо за ним біжить хижак, битися, коли на його територію нападають, або продовжувати рід.
85% чоловіків дистанціюються в разі стресу й небезпеки. Коли в момент найбільшого стресу жінка підходить до чоловіка, він може віддалитися. Це модель flight, тобто втеча, або freeze, охолодження. Якщо пара має різні способи справлятися з екстремальною ситуацією, у них можуть виникати конфлікти.
У найгірші моменти життя модель fuck одна допомагає людині заспокоїти тіло й зменшити серцевий ритм. Секс викликає полегшення, задоволення і впливає на організм як розрядка. Чоловіки під час сексу можуть отримати легітимні обійми, оскільки в інший час не дозволяють собі плакати й падати на груди жінці.
Соціальні надбудови
Під час війни хтось відчуває сильний сором і провину за те, що хоче займатись сексом, а в когось може виникати відраза навіть від однієї думки про це. Люди вчаться справлятися зі стресом на оcнові поведінки батьків та як вони переживали жахливі події. Чи вони були холодними в момент кризи й сварилися, чи дбали одне про одного та обіймалися.
На почуття провини впливає дитинство. Якщо маленькими ми забувалися в грі чи дуркували, а перед цим у сім’ї сталося щось важке – смерть, розлучення тощо, і батьки засуджували нашу поведінку, то зараз цей паттерн не даватиме їй спокійно жити. Або якщо людині постійно казали: «Як ти можеш це робити? Що про тебе подумають інші», - то така соціальна надбудова переслідуватиме її протягом усього життя. Вона чутиме у своїй голові голос когось із минулого, який постійно засуджував її дії.
Коригуючий досвід оточення
Теорія прив’язаності пояснює. Що ми соціальні істоти і нам потрібен коригуючий досвід із тим, хто нас не засудить. Хто прийме той факт, що хотіти сексу нормально і зрозуміє це бажання. Людям, які мають сексуальний потяг під час війни, потрібна підтримка близького оточення. Хороші стосунки лікують, і коли найближча людина розуміє тебе, заспокоює й повертає впевненість, що з тобою все окей, ти не зрадник, бо хочеш сексу, це найважливіше. Саме тому поряд потрібно мати людей, від яких ми не відчуваємо засудження й хто може нас прийняти будь-якими. Карл Роджерс казав, що доки ми не приймемо людину такою, якою вона є, їй нема куди рости. І це стосується в першу чергу себе.
За матеріалами інстаграм сторінки Марка Лівіна @marklivin
