Японія вимагатиме від великих корпорацій надавати інформацію щодо різниці в заробітній платі чоловіків та жінок, щоб подолати гендерну нерівність на робочому місці.
Компанії будуть зобов’язані розкривати зарплату жінок у відсотках від зарплати чоловіків на своїх веб-сайтах чи іншим чином, розбиваючи дані за постійними та тимчасовими працівниками. Також потрібно буде вказувати законні причини для гендерної диспропорції в оплаті праці.
Цей крок був оголошений як частина плану дій Японії щодо «нового капіталізму», який висунув прем’єр-міністр Фуміо Кісіда, і спрямований також на подолання хронічної нестачі робочої сили в Японії. Нові правила поширюватимуться на будь-яку державну або приватну компанію, у якій працює понад 300 співробітників. Майже 18 000 компаній підпадають під дані вимоги і їм доведеться надати інформацію вже в цьому році.
Нові заходи доповнюють список існуючих правил у цій сфері, яких компанії в Японії вже повинні дотримуватися, наприклад, публікувати відсоток жінок-керівників і різницю в середньому стажі роботи між чоловіками та жінками. В законодавстві Японії вже зафіксовано, що жінкам і чоловікам має бути запропонована рівна оплата за рівну роботу. Та все ж Японія дещо відстає у цій сфері від інших економічно розвинених країн - заробітки жінок у середньому становлять лише 78% заробітків чоловіків у порівнянні з 88% у середньому серед інших розвинених країн.
Аналітики пов’язують таку різницю в оплаті праці з низкою проблем, таких як, відсутність жінок на керівних посадах або низька оплата тих, хто повертається з декретної відпустки.
Гендерний розрив в оплаті праці є глобальною проблемою
Гендерний розрив в оплаті праці є гострою проблемою в усьому світі, і багато країн з розвиненою економікою все ще намагаються досягти рівної оплати праці в усьому спектрі. У Сполучених Штатах різниця в оплаті праці залишається відносно стабільною десь протягом останніх 15 років - у 2020 році жінки отримали 84% заробітків чоловіків (згідно з аналізом середнього погодинного заробітку як повного, так і неповного робочого дня). Це приблизно дорівнює 42-м додатковим дням роботи на рік для жінок, щоб заробити те ж, що заробили чоловіки в 2020 році.
Згідно з даними, оприлюдненими Євростатом у 2020 році, валовий погодинний заробіток жінок був у середньому на 13% нижчим, ніж у чоловіків у Європейському Союзі і на 14,1% у Єврозоні. Найвищий гендерний розрив в оплаті праці в ЄС був зафіксований у Латвії – 22,3%, а найнижчий у Люксембурзі – 0,7%.
Чого світ може навчитися у Люксембургу?
Люксембург був однією з перших країн ЄС, яка вирішила проблему нерівності в оплаті праці, заснувавши в 2015 році Міністерство рівності жінок і чоловіків, яке зосереджується виключно на гендерній рівності. У грудні 2016 року Люксембург прийняв закон, згідно з яким будь-які розбіжності в компенсації чоловікам і жінкам, які виконують однакове завдання або роботу рівної цінності, є незаконними.
Незважаючи на те, що країна може похвалитися найменшим розривом в оплаті праці в ЄС, правозахисники кажуть, що є ще куди вдосконалюватися. Хоча кількість жінок у робочій силі Люксембурга зростає, вона залишається набагато нижчою, ніж кількість чоловіків.
ЄС наполягає на прозорості оплати праці
Законодавство є ключовою частиною головоломки. В 2021 році ЄС схвалив політику «прозорості оплати праці», подібну до тієї, яку було оголошено в Японії, вимагаючи від роботодавців із щонайменше 250 працівниками розкривати свої гендерні розриви в оплаті праці щороку.
Відповідно до законопроекту, роботодавці повинні надавати цю інформацію про заробітну плату відповідним національним органам та своїм працівникам чи представникам персоналу. У випадках, коли ця звітність показує розрив у середньому рівні оплати праці між жінками та чоловіками щонайменше на 5% і не виправдовується об’єктивними та гендерно-нейтральними критеріями, компаніям доведеться провести спільну оцінку заробітної плати із представниками своїх працівників.
За матеріалами сайту www.euronews.com
